Роль батька у розвитку дитини

Безумовно, найголовнішими і незамінними людьми в житті дитини є мати і батько. Якщо їй пощастило народитися в повній, люблячій сім’ї, де батьки були уважні, дбайливі по відношенню до неї і вчасно відгукувалися на всі потреби, то вона виростає ініціативною, активною і впевненою у собі людиною.

Спочатку психологія розглядала саме батька в якості центральної фігури, яка визначає психічний розвиток.

З. Фрейд у своїй теорії описував батька як об’єкт любові і ідентифікації, як могутню богоподібну істоту, що приносить захист, яка встановлює закон і порядок. Але після Другої світової війни фокус уваги психологів змістився на діадні стосунки «мати-дитина» (А. Фрейд, М. Кляйн, М. Малер). Хоча набираюча в той час все більшої популярності теорія об’єктних стосунків ставила на чільне місце важливість взаємин немовляти з матір’ю на перших роках життя, тим не менш, вона сформулювала і важливі теоретичні припущення про значимість батька для психічного розвитку дитини і підлітка.

Існує поширений міф, що немовляті спочатку потрібна тільки мати, яка піклується про нього, годує, доглядає, дає багато тілесного контакту. А батькові, нібито, зовсім не обов’язково бути поруч як мінімум до досягнення дитиною вербального віку.

Однак доведено, що для нормального розвитку необхідно, щоб у відносинах обов’язково був присутній батько, який з самого початку виконує захисну і підтримуючу роль, оберігаючи матір і дитину від тривог і зайвого стресу, допомагаючи їй перебувати в спокійному і умиротвореному стані і тим самим забезпечуючи спокій дитині. Всім нам давно відомо, що емоційний стан матері передається і малюкові.

Трохи пізніше завданням батька стає необхідність дати дитині відчуття того, що крім симбіозу з матір’ю є ще інший цікавий світ, тобто розділити емоційно-психічне злиття матері та дитини і запустити процес соціалізації. У разі якщо роль чоловіка в житті матері незначна, а теплий довірчий контакт відсутній, то їй буває складно відмовитися від симбіотичних відносин з дитиною і вона може покласти на дитину непосильну задачу — стати «психологічним замінником партнера», що призводить до різних порушень розвитку.

Ближче до 2–3 років дитині дуже важливий досвід гри і взаємодії з батьком, який значно відрізняється від материнського. Такі ігри більш збудливі, активні, небезпечні, що сприяють дослідженню фізичних і вестибулярних можливостей. Батько, на відміну від матері, не боїться таких активностей, під час яких дитина розвивається фізично і вчиться довірі світу (наприклад, коли батько підкидає і ловить дитину).

У цьому ж віці починається процес статевої ідентифікації. Згідно психоаналітичних поглядів, спочатку статеворольова ідентичність і хлопчиків, і дівчаток виявляється фемінною через симбіоз з матір’ю. Для досягнення чоловічої ідентичності хлопчик повинен ідентифікуватися з батьком. При порушеннях взаємин з батьком, формування у хлопчика мужності може бути порушено — наприклад, якщо батько пасивний, безпорадний, ворожий, постійно конкурує з сином. Якщо ж батько чуйний, доступний і підтримує ініціативу сина, то дитина поступово переходить на чоловічу сторону і вчиться справлятися зі своїми агресивними імпульсами, стає все більш незалежним і самостійним.

Що стосується дівчаток, то для їхнього успішного прийняття своєї статевої ролі також вкрай важливі стосунки з батьком. Якщо він пишається і захоплюється нею, а також будує хороші взаємини з матір’ю, то дівчинка ідентифікується з жіночністю.

Батьківські фігури також дуже важливі і для формування образу майбутнього партнера і побудови сімейної моделі, оскільки є зразками наслідування для дитини. Прийнято вважати, що до 6–7 років складається т. зв. «любовна карта» — сценарій (або антисценарій, якщо сімейна ситуація несприятлива), за яким дитина буде будувати свою сім’ю в майбутньому.

Образ батька і матері, а також особливості взаємовідносин між ними є відправними точками побудови як образу себе, так і сімейної ієрархії і сімейних ролей. Не можна недооцінювати роль батька і в підлітковому віці, який характеризується вкрай нестійкою самооцінкою і критичним самосприйняттям. Емоційно благополучні підлітки ростуть в тих сім’ях, де батько сприймається ними, як дбайливий і приймаючий. Він допомагає справлятися з труднощами, підказує як виправляти помилки. А ось у вимогливих, авторитарних батьків підлітки стають більш тривожними і ворожими, з неадекватною заниженою самооцінкою.